Своїм корінням державна служба України сягає доби княжої Русі й набуває свого розвитку за козацьких часів Богдана Хмельницького, коли паралельно з військовою структурою була розвинута ієрархія цивільних посад. Як окремий інститут національної держави державна служба в її нинішньому розумінні (зі статусом державних службовців, урегульованим законом, з уповноваженнями цих посадових осіб на здійснення функцій держави, а також отриманням ними заробітної плати з державного бюджету) з'явилася 1918 року – за Гетьманату Павла Скоропадського, часів спроб у XX столітті побудови на теренах наших земель незалежної Української Держави. На відміну від уряду Української Народної Республіки доби Центральної Ради 1917-1918 років, а також і Директорії 1918-1919 років, гетьман Павло Скоропадський уважав одним з головних своїх завдань створення професійної державної служби й зосереджував на ньому значні зусилля.

Саме з метою побудови державного апарату за часів Гетьманату в доповнення до основного закону, що отримав назву Законів про тимчасовий державний устрій, від 29 квітня 1918 року було прийнято та значною мірою впроваджено цілу низку системних законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу інституту державної служби.

Чільне місце тут посідає Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі від 30 травня 1918 року. Таким чином було закладено один з головних механізмів, що став невід'ємним атрибутом вступу на державну службу – складання присяги: «Урочисто обіцяю вірно служити державі українській, визнавати державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти інтереси і добробут».


При цьому присяга не була лише символом – вона була обов'язковою умовою набуття статусу державного службовця. Даний елемент суттєво вирізняє державну службу за часів Скоропадського, зокрема, від урядової служби у відомствах доби Центральної Ради, яка просто у відповідному законі проголосила збереження всіх урядових відомств Російської імперії, що існували на українських землях, і всіх службовців у них.

Формування саме національної урядової машини, і створювана на той час урядова служба мала суттєві елементи демократії, базуючись на кращих традиціях українського козацтва.

Іншим документом, таким як Закон про нормальний розпис утримання службовців в центральних урядових установах цивільних відомств від 26 червня 1918 року, в Українській Державі було фактично запроваджено аналог нинішньої системи категорій посад і рангів державних службовців, а саме систему класів посад і рангів пенсії урядовців, а також схему посадових окладів. Вже тодізаробітна плата державних службовців установлювалася законом (що відповідає європейським адміністративним традиціям). Закон про порядок призначення на урядову службу, ухвалений гетьманом 24 липня 1918 року і та система державної служби, як свідчать положення закону, в чомусь нагадує нинішню: порядок призначення урядовця залежав від класу посади, причому кандидатури для призначення гетьманом на вищі посади державних службовців (заступники міністрів, директори департаментів) попередньо узгоджувалися з Радою міністрів.


З метою консолідації та розвитку історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв постановою Верховної Ради України від 8 лютого 2018 року № 2287-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році» встановлено поряд з іншими пам’ятними датами і ювілеями урочисто відзначити на державному рівні 30 травня 2018 року 100 років з дня формування української державної служби – ухвалення закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі.

Цьогоріч в Україні відзначається  100-річчя  утворення  української державної служби. Саме 100 років тому, за часів  Гетьманату Павла Скоропадського, вперше був введений  інститут державної служби у тому вигляді, як ми розуміємо її сьогодні: з відповідним статусом державних службовців, уповноваженнями цих посадових осіб на здійснення функцій держави, а також отриманням ними заробітної плати з державного бюджету. З приходом до влади гетьман Павло Скоропадський започаткував активні державотворчі процеси, завдяки яким були прийняті та почали впроваджуватися низка законодавчих актів, які вперше в історії України визначили основні засади інституту державної служби.

Слід зазначити, що реформування державної служби відбувається у нелегкий для нашого суспільства час, коли країна змушена долати не лише внутрішні політичні та економічні негаразди, а й вкотре має відстояти своє право на незалежність та суверенітет. Зміни, започатковані введенням в дію нового закону про державну службу  покликані забезпечити нову якість державної служби відповідно до кращої європейської практики, встановити правові та організаційні засади цієї служби як професійної, політично неупередженої діяльності на благо держави й суспільства.


Сьогодні хочу процитувати слова голови обласної державної адміністрації Вадима Миколайовича Лозового: “Щиро вірю, що ми зможемо здобути перемогу в цій неоголошеній війні і, як результат, побудувати міцну демократичну державу. Ми обрали шлях європейської інтеграції і європейських цінностей життя людини і маємо впевнено ним іти, не сходячи з нього, – наголосив Вадим Миколайович. – Ми сьогодні, як люди, що представляють державу, постійно перебуваємо під пильною увагою суспільства. За нашими діями оцінюються усі перетворення і починання в державі. Тому маємо бути відкритими, чесними і сумлінно працювати, щоб дати людям достойну якість життя та розуміння того,  що вони захищені і що живуть в нормальній державі і в нормальних умовах.”