Суботній полудень 20 червня окрасився для Понінки у жалобні, траурні тони – селище прощалося зі своїм земляком Олегом Рибачком, який загинув у зоні АТО на підло встановленій ворогами розтяжці. Гірким болем відгукнулася ця звістка в серцях понінківчан і неймовірною трагедією стала для батьків, які зовсім нещодавно поховали ще одного сина-близнюка. Певне, не змогли два брати один без одного, адже між близнятами завжди існує дуже сильний родинний і духовний зв’язок.
Олег Рибачок народився 29 травня 1978 року, закінчив школу й отримав спеціальність столяра. Коли прийшла пора, відслужив в армії. 14 серпня 2014 року він був мобілізований і пройшов підготовку у 184-му навчальному центрі с. Старичі Яворівського району Львівської області. Олег служив у 54-й бригаді в/ч 2970 механіком-водієм танку.

Разом із братом хлопці були люблячими синами для своїх батьків, а ті своєю працею заробили шану та повагу односельчан. Свою синівську любов брати довели й тоді, коли не вагаючись взяли повістки і з’явилися до військкомату, бо розуміли, що їхня місія полягає в тому, щоб боронити Вітчизну від ворога. Без жодних сумнівів і вагань. Беззаперечно, саме такими і є справжні патріоти своєї землі.

Подвір’я біля будинку по вулиці Будівельників,1 того дня, коли відправляли в останню путь Олега Рибачка, було вщент заповнене людьми, які принесли оберемки живих квітів. Попрощатися із загиблим прийшли представники районної, селищної влади, громадських організацій, військові, молодь і всі ті, хто вважав за потрібне віддати данину шани та пам’яті. Сліз не стримував ніхто, і навіть суворі чоловіки непомітно витирали очі не в змозі опанувати емоції.
Місцевий священик відслужив панахиду за загиблим солдатом, який віднині стане воїном Царства Небесного. Після прощання із домівкою траурна процесія рушила на центральний майдан селища, де відбувся мітинг. Площа була заповнена людьми вщент. Вже перші акорди пісні «Пливе кача» пройняли болем серце кожного присутнього, і мимоволі напрошувалося питання: кому потрібна смерть кращих синів Батьківщини і чим завинили батьки перед Господом, котрий протягом року забрав на Небеса двох соколів-синів?
Винна в цій трагедії війна, зазначив на мітингу селищний голова М. Прядко, війна дивна та незрозуміла як для самих її учасників, так і для більшості населення. І нехай потонуть в ріках сліз горем вбитих матерів, дружин, дітей ті, хто її розпочав та підтримує.
Селищний голова запропонував вшанувати світлу пам’ять героя хвилиною мовчання.
Справжнім болем, сумом і неприхованою жалобою були проникнуті виступи голови районної державної адміністрації О. Нагурного, голови районної ради Я. Шпега, представника військкомату, полковника М. Лисюка, помічника народного депутата України Р. Мацоли Л. Борозенної та інших. Промови були лаконічними: лише вдячність батькам за те, що виховали сина-патріота, і слова прощення за те, що не вберегли його життя. Говорити щось більше було важко кожному, хто виступав з трибуни. А слова «Герої не вмирають! Слава героям!» єднали в єдиному пориві весь велелюдний майдан селища. В свою чергу, після виступу голова райдержадміністрації О. Нагурний підійшов до батьків Олега Рибачка і, ставши на коліна, схилив перед ними голову.
Також на колінах проводжали понінківчани з майдану Олега на цвинтар, в останню путь. Його тіло несли пішим ходом аж до місця поховання. Рідна земля прийняла тіло героя, який гідно пройшов свій короткий земний шлях, до кінця виконавши свій синівський обов’язок перед Батьківщиною. Свічка життя Олега Рибачка догоріла занадто швидко, натомість на небі запалала ще одна зірка, яка своїм одвічним світлом не дасть нам забути величний подвиг тих, хто загинув, захищаючи рідну землю.

Ірина КОВАЛЬ